Документ
Коментар
Верховний Суд виніс Постанову1 від 19.01.2021 р. у справі № 826/12933/15 (адміністративне провадження № К/9901/27196/18) за касаційною скаргою податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року, якою скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2016 року у частині задоволення позову підприємства (позивача) щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
1 Див. в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94296821.
Спірні податкові рішення було оформлено після проведення податкової перевірки, в межах якої було виявлено низку порушень податкового законодавства, зокрема, щодо несплати податку з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України відносно виплати винагороди за договором про переведення боргових зобов’язань та роялті на підставі субліцензійної угоди.
Щодо оподаткування виплати винагороди за договором про переведення боргових зобов’язань суд зазначив наступне. Аналіз чинного законодавства, окрім іншого, статей 509, 512, 514, 516, 517, 524 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV, свідчить про те, що переуступка будь-яким кредитором (первісним або наступним) будь-яких вимог прав боргу третьої особи (грошових і негрошових) новому кредитору здійснюється за компенсацію у будь-якій формі (грошову та негрошову) або без такої компенсації.
На цій підставі судом зроблено висновок, що винагорода, виплачена підприємством (позивачем) вказаному нерезиденту, є компенсацією вартості боргу, а не доходом нерезидента у вигляді інших доходів від провадження господарської діяльності на території України. Тому підприємство у даному випадку правомірно не сплатило податок до бюджету.
Щодо питання оподаткування роялті на підставі субліцензійної угоди. У цьому випадку спірним питанням був бенефіціарний статус нерезидента - компанії (резидента Кіпру), яка отримує дохід (роялті) від підприємства за субліцензійним договором щодо торгової марки, зареєстрованої на іноземну компанію (резидента Британії).
На думку, податкового органу, бенефіціаром щодо доходу (роялті) є компанія (резидент Британії), на яку зареєстрована торгова марка. Проте суд не підтримав позицію податкового органу, вказуючи на те, що у даному випадку обов’язковому дослідженню підлягають ліцензійні угоди, укладені між власниками об’єктів інтелектуальної власності та контрагентами позивача, чого у межах спірних відносин податковим органом здійснено не було.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом субліцензійної угоди, а також з тексту листа компанії (резидента Британії) випливає, що компанія (резидент Кіпру) за згодою ліцензіара (компанії - резидента Британії) надає позивачу субліцензію на використання торгової марки. Тобто нерезидент - компанія (резидент Кіпру) за даною субліцензійною угодою є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (у вигляді роялті) із джерелом походження з України.
На цих підставах суд дійшов висновку про відсутність підстав для утримання підприємством податку з доходів нерезидентів при здійсненні виплат у вигляді роялті на адресу нерезидента - компанії (резидента Кіпру) за субліцензійною угодою щодо використання торгової марки. Цей нерезидент є бенефіціаром відносно доходу, тому підприємство (позивач) правомірно скористалося пільгою при оподаткуванні роялті, передбаченої міжнародним договором про уникнення подвійного оподаткування.
Отже, Верховний Суд відхилив касаційну скаргу податкового органу, залишивши без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року.
Зауважимо, що на момент здійснення підприємством спірних правовідносин порядок утримання податку з доходу нерезидента (юридичної особи) було врегулювано п.160.2 ст.160 ПКУ2. Насьогодні порядок утримання податку з доходу нерезидента регулюється пп.141.4.2 ст.141 ПКУ. Але сутність оподаткування не змінилася, зазнали змін тільки деякі процедурні питання, особливості утримання податку, а також перелік доходів нерезидента із джерелом їх походження з України, якій зараз наведено у пп.141.4.1 ст.141 ПКУ.
2 Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
Як і раніше, при сплаті цього податку враховуються вимоги відповідного міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування, укладеного Україною з країною резиденції нерезидента, якому виплачується дохід. Для реалізації права на застосування норм відповідного міжнародного договору платник податків зобов’язаний дотримуватись вимог ст.103 ПКУ. При невиконанні цих умов дохід нерезидента підлягає оподаткуванню за основною ставкою, встановленою ПКУ. Проте є й нова процедура, яку було введено Законом № 4663. Вона дозволяє застосовувати норми міжнародного договору навіть, якщо нерезидент, якому виплачується дохід, не є бенефіціарним власником доходу. У цьому випадку резидент має право скористатися нормами міжнародного договору, укладеного Україною не з країною нерезидента, якому сплачується дохід, а з країною нерезидента, який є бенефіціаром щодо виплачуваного доходу. Для реалізації цього права мають виконуватися умови, передбачені п.103.2 ст.103 ПКУ.
3 Закон України від 16.01.2020 р. № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві».