Документ

Постанова Верховного Суду від 23.02.2021 р. у справі № 816/1696/17, касаційне провадження № К/9901/46500/18

Коментар

Верховний Суд виніс Постанову¹ від 23.02.2021 р. у справі № 816/1696/17 (касаційне провадження № К/9901/46500/18) за касаційною скаргою податкового органу на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 року про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації (ІПК).

¹ Див. в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95177056.

Спірна ІПК була отримана Товариством (позивачем) на запит щодо практичного застосування окремих норм законодавства України з питань трансфертного ціноутворення та на його думку не відповідала вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, ст.52 та ст.53 ПКУ², не мала індивідуального характеру для Товариства, оскільки не містила чітких відповідей на поставлені запитання та роз`яснень викладених у ній норм законодавства, а тому підлягала скасуванню. Суди перших інстанцій повністю задовольнили позовні вимоги Товариства (позивача), зазначивши, що спірна ІПК підлягає скасуванню. Але податковий орган (відповідач) оскаржив це рішення суду, подавши касаційну скаргу до Верховного Суду.

² Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Проте суд касаційної інстанції не задовольнив касаційну скаргу податкового органа, вказуючи на наступне.

Відповідно до п.53.2 ст.53 ПКУ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

При цьому відповідно до частини другої ст.2 КАСУ³ (у редакції, що діяла на дату звернення Товариства до суду із вказаним позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Аналогічні положення закріплені п.1 частини першої ст.19 КАСУ (у редакції, чинній з 15.12.2017 р.), якою передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

³ Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV.

З аналізу вищезазначених норм, суд дійшов висновку, що ПКУ чітко врегульовано правовий статус податкової консультації як акта індивідуальної дії, який, з огляду на вищенаведені норми процесуального законодавства, може бути предметом судового оскарження в порядку адміністративного судочинства.

При цьому Верховний Суд підтвердив, що суди перших інстанцій обгрунтовано виходили з того, що ст.52 ПКУ передбачені обов`язкові вимоги щодо змісту податкової консультації та встановлено обов`язок контролюючих органів надавати податкові консультації з питань практичного застосування норм податкового законодавства, то відповідно, платник податків має право на її отримання. Ненадання такої консультації або надання неякісної та/або незаконної податкової консультації, податковий орган тим самим порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та відповідного блага, передбаченого п.53.1 ст.53 ПКУ, у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності. Тобто, надана податкова консультація, яка містить цитати нормативно-правових актів, але ніяких висновків або рекомендацій щодо їх застосування не має, або незаконна податкова консультація, підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного, суд визначив спірну ІПК як таку, що не відповідає вимогам, встановленим положеннями п.52.4 ст.52 ПКУ, оскільки не містить:

• опису питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків;
• обґрунтування застосування норм законодавства;
• висновку з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Верховний Суд відхилив касаційну скаргу податкового органу та залишив без змін рішення судів перших інстанцій.