Документ

Постанова Верховного Суду від 28.05.2021 р. у справі № 1.380.2019.005616, адміністративне провадження № К/9901/30555/20

Коментар

Верховний Суд виніс Постанову¹ від 28.05.2021 р. у справі № 1.380.2019.005616 (адміністративне провадження № К/9901/30555/20) за касаційною скаргою податкового органу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 р. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 р. за позовом ТОВ (позивач) щодо скасування податкового повідомлення-рішення щодо нарахування пені за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, які припадають на перехідний період, в якому набрало чинності нове валютне законодавство².

¹ Див. в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному вебпорталі судової влади України.

² Йдеться, зокрема, про Закон України від 21.06.2018 р. № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (Закон № 2473), який набрав чинності 7 лютого 2019 року.

Фактичною підставою прийняття вказаного рішення стали висновки податкового органу, зроблені у ході перевірки, про те, що у визначені законодавством строки (180 днів) товар за фактом сплати 31 липня 2018 року авансу на користь нерезидента не надійшов на митну територію України станом на 15 травня 2019 року (аванс не повернуто). За порушення терміну (110 днів) податковим органом була нарахована пеня на підставі порушення вимог ст.2 Закону № 185 та ч.3 ст.13 Закону № 2473.

ТОВ (позивач) не погодилося з висновками та подало позов до суду, вказуючи на те, що податковий орган не взяв до уваги додаткову угоду до контракту, підписану з нерезидентом 24 січня 2019 року, згідно з якою сторони домовилися вважати контракт розірваним з дати укладення цієї додаткової угоди. Сплачений авансовий платіж продавець мав повернути до 15 квітня 2019 року згідно з положеннями додаткової угоди. Тому, на думку ТОВ (позивача), розірвання контракту за додатковою угодою, датованою до спливу терміну (180 днів), є підставою для зупинки цього терміну. Тобто сторони у цьому випадку не могли порушити строки, передбачені ст.2 Закону № 185. Щодо Закону № 2473, він не може поширюватися на правовідносини, які фактично припинилися 24 січня 2019 року у зв`язку із укладенням додаткової угоди до контракту, оскільки на той момент ще не набрав чинності.

Тобто, інакше кажучи, на думку ТОВ (позивача), додаткова угода щодо розірвання договору з нерезидентом, підписана до закінчення спливу терміну (180 днів), є підставою для припинення терміну валютного контролю, незважаючи на те, що сплачений нерезиденту 31 липня 2018 року аванс на дату складання акту перевірки (30 травня 2019 року) фактично повернутий не був.

Суди перших інстанцій задовольнили позов ТОВ (позивача) повністю. Тому податковий орган звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

Верховний суд, переглянувши судові рішення в межах доводів сторін, задовольнив касаційну скаргу податкового органу, вказуючи на наступне.

Спірні правовідносини між позивачем та його контрагентом тривали як до, так і після 7 лютого 2019 року. Тобто специфіка розгляду спору полягає у тому, що термін, за який фактично було нараховано пеню, припадає на період, в якому чинними були два різні закони, а саме Закон № 185, який втратив чинність 7 лютого 2019 року, та Закон № 2473, який чинний саме з цієї дати. При цьому правове регулювання строків здійснення розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності та відповідальності за їх порушення до 7 лютого 2019 року та після цього суттєво відрізняється. Зокрема, нове законодавство передбачає термін розрахунків 365 календарних днів, тоді як Законом № 185 передбачався термін 180 календарних днів, що й було взято до уваги податковим органом при нарахуванні пені.

Судом касаційної інстанції зауважено, що нормами Закону № 185 не визначено розірвання контракту, на підставі якого виник обов`язок щодо постачання товару, як самостійну підставу, що надає можливість не виконувати передбачені ст.2 Закону № 185 вимоги щодо постачання товару. А відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що розірвання 24 січня 2019 року контракту до закінчення строку поставки (180 днів) свідчить про те, що сторони не могли порушити строки, передбачені ст.2 Закону № 185, адже «згідно з положеннями останньої умовою, яка зобов`язує поставити товар, є саме сплата авансового платежу, а не укладення договору. Помилковим є й висновок про те, що невчасне повернення нерезидентом авансового платежу не ставить у залежність застосування пені до резидента за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності».

Щодо правомірності нарахування пені за Законом № 185 за період (з 27 січня 2019 року (дата з якої розпочато нарахуваня пені податковим органом після спливу 180 календарних днів згідно Закону № 185) по 15 травня 2019 року (дата проведення перевірки, до якої включно нарахована пеня податковим органом)), в якому відбулося його скасування та набрання чинності новим законодавством, а саме Законом № 2473, суд вказав на наступне.

Частина 8 ст.16 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2473 передбачає можливість притягнення до відповідальності на підставі законодавства, яке діяло раніше, тільки за порушення певного переліку нормативно-правових актів, і Закон № 185 відсутній у цьому переліку. «Отже, після 7 лютого 2019 року пеня за порушення строків зарахування валютної виручки на підставі статті 4 Закону № 185 нараховуватися не може».

Щодо нарахування пені на підставі ч.5 ст.13 Закону № 2473, то воно можливо у разі порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно саме із цією статтею. А в силу приписів ст.58 Конституції України ці строки не можуть почати обраховуватися до введення в дію Закону № 2473, а тому за окремими виключеннями не можуть бути порушені раніше 7 лютого 2019 року. «Відтак, нарахування пені на підставі ч.5 ст.13 Закону № 2473 до цієї дати неможливе».

При цьому судом зауважено, що «припинення нарахування пені за порушення строків зарахування валютної виручки після 7 лютого 2019 року відповідає меті зміни правового регулювання у цій сфері, якою є лібералізація валютних розрахунків. За відсутності потреби у терміновому надходженні іноземної валюти на рахунки резидентів, така пеня втрачає своє компенсаторне значення».

Інакше кажучи, в даному випадку суд вирішив, що пеня може бути нарахована тільки до 7 лютого 2019 року. Враховуючи той факт, що розрахунок пені не було здійснено за періодами (до 7 лютого 2019 року та після цієї дати), суд вирішив, що він позбавлений можливості встановити відповідний розмір пені, який було застосовано податковим органом (відповідачем) за конкретний проміжок часу, тобто судами не з`ясовані всі обставини справи.

На цих підставах Верховний суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу та скасував постанови судів перших інстанцій, передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з вказівкою врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи та прийняти нове обґрунтоване і законне судове рішення.