Документ
Коментар
Верховний Суд виніс Постанову1 від 26.02.2026 р. у справі № 644/3563/25, провадження № 61-10583св25, в якій сформулював правову позицію щодо встановлення факту втрати статусу податкового резидента України та набуття статусу податкового нерезидента.
1 Див. в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному вебпорталі судової влади України.
Суть справи наступна. У квітні 2025 р. фізична особа звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт, що громадянин України з 31 жовтня 2022 р. втратив статус податкового резидентна України та набув статус громадянина України – податкового нерезидента. Заява обґрунтована тим, що фізична особа – підприємець зареєстрований у ГУ ДПС у Харківській області та включений до реєстру платників Єдиного податку.
24 лютого 2022 р. заявник перетнув кордон України, на сьогодні проживає на території Великої Британії і з січня 2024 р. зареєстрований як фізична особа – підприємець у Великій Британії, на територію України за весь час не повертався. У зв`язку із проживанням більше ніж 180 днів на території Великої Британії, виникла необхідність в уникненні подвійного оподаткування та вирішення питання щодо податкового резидентства громадянина України.
За ухвалою суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд: встановлення факту втрати статусу громадянина України – резидента та набуття статусу громадянина України – нерезидента не підлягає вирішенню в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства. При цьому суди указали, що заявник у заяві не обґрунтовував для відновлення яких саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів йому необхідно, щоб суд встановив факти втрати статусу громадянина – резидента та набуття статусу громадянина – нерезидента.
Розглядаючи касаційну скаргу Верховний Суд з’ясував, що заявник прагне встановити у суді факти втрати статусу громадянина – резидента та набуття статусу громадянина – нерезидента для уникнення в майбутньому ймовірного порушення, невизнання чи оспорення його прав, зокрема у випадках подвійного оподаткування доходів заявника, отриманих та оподаткованих у Великій Британії. При цьому доводів про те, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, у вказаній заяві, як і в касаційній скарзі немає.
За таких обставин Верховний Суд підтримав висновки судів перших інстанцій, акцентувавши увагу на тому, що доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли помилкового висновку про те, що вимоги заяви не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства спростовуються матеріалами справи, оскільки вирішення питання про встановлення фактів втрати статусу громадянина – резидента та набуття статусу громадянина – нерезидента не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.