Документ

Закон України від 22.11.2023 р. № 3494-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань»

Коментар

Верховна Рада України Законом України від 22.11.2023 р. № 3494-IX¹ (Закон № 3494) внесла зміни, зокрема, до Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. № 322-VIII (КЗпП), Закону України від 15.11.96 р. № 504/96-ВР «Про відпустки» (Закон про відпустки) та до Закону України від 15.03.2022 р. № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»² (Закон № 2136) щодо надання відпусток різних видів.

¹ Цим Законом внесено зміни також до інших законодавчих актів, які в цьому коментарі не розглядаються.

² Також див. коментар до Закону України від 01.07.2022 р. № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Розглянемо головні зміни.

1. Зміни, внесені до Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. № 322-VIII, та до Закону України від 15.11.96 р. № 504/96-ВР «Про відпустки».

Новою нормою ст.67 КЗпП встановлено, що перенесення вихідних та робочих днів, крім випадків, встановлених КЗпП, визначається трудовим та/або колективним договором. У разі відсутності відповідного положення у трудовому та/або колективному договорі перенесення вихідних та робочих днів здійснюється за наказом (розпорядженням) роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації – з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників.

Також зі ст.67 КЗпП виключено норми щодо права КМУ рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні для працівників, яким встановлено 5-денний робочий тиждень з двома вихідними днями, та відповідних дій роботодавця у зв’язку з виконанням таких рекомендацій.

Уточнено, що тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором (відповідні зміни внесено до частини другої ст.76 КЗпП).

Змінами, внесеними до ст.77³ КЗпП, встановлено, що:

• одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) надається не пізніше 3-х місяців з дня народження дитини. Раніше таких обмежень у часі ст.77³ КЗпП не було встановлено, але їх містить ст.19¹ Закону про відпустки;
• у разі надання зазначеної відпустки батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини (за умови що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки), його право на таку відпустку має бути підтверджено заявою матері дитини та свідоцтвом про народження дитини, в якому зазначена відповідна інформація про батька дитини. Аналогічні зміни внесено до ст.19¹ Закону про відпустки;
• у разі надання зазначеної відпустки бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати (батько) якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком), така відпустка надається зазначеним особам на підставі заяви одинокої матері (одинокого батька) дитини. Такі самі зміни внесено до ст.19¹ Закону про відпустки.

Новою нормою ст.83 КЗпП передбачається, що працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, за їхнім бажанням та на підставі заяви виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відповідна заява подається не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу (аналогічні зміни внесено до ст.24 Закону про відпустки).

З 15 до 30 календарних днів збільшено тривалість відпустки без збереження заробітної плати, яка може надаватися працівнику за сімейними обставинами та з інших причин (внесено зміни до частини другої ст.84 КЗпП та до ст.26 Закону про відпустки).

Новою редакцією частини четвертої ст.84 КЗпП передбачено, що на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною другою ст.84 КЗпП. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.

При цьому встановлено, що час перебування у зазначених відпустках не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбачену п.4 частини першої ст.9 Закону про відпустки (такі самі зміни внесено до ст.26 Закону про відпустки).

2. Інші зміни, внесені виключно до Закону України від 15.11.96 р. № 504/96-ВР «Про відпустки».

Тривалість відпусток визначається Законом про відпустки, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях (внесено зміни до частини першої ст.5 Закону про відпустки).

Новою нормою частини першої ст.25 Закону про відпустки встановлено, що відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 60 календарних днів за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку працівникам, які приступили до роботи після звільнення з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації.

3. Зміни, внесені до Закону України від 15.03.2022 р. № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Нагадаємо, частиною першою ст.12 Закону № 2136 встановлено, що якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

Змінами, що коментуються, цю норму доповнено вимогою про те, що за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати³.

³ Ця вимога не застосовується до керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників.

Також встановлено, що у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим частини першої ст.12 Закону № 2136, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати⁴.

⁴ Див. виноску 3.

Закон № 3494 набрав чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування, – 24 грудня 2023 р. (п.1 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 3494)⁵.

⁵ Закон № 3494 офіційно опубліковано в газеті «Голос України» від 23.12.2023 р. № 257.