Документ

Інформаційне повідомлення Південно-Східного міжрегіонального управління Держпраці України

Коментар

Південно-Східне міжрегіональне управління Держпраці України в інформаційному повідомленні¹ зазначило, що основними характеристиками трудового договору з нефіксованим робочим часом є:

• невизначеність робочого часу, тобто, немає чіткого графіка роботи, працівник працює лише за потреби, яку визначає роботодавець;
• необхідність повідомлення, тобто роботодавець повинен завчасно повідомляти працівника про потребу у виконанні роботи;
• обмеження максимальної тривалості, тобто, загальна тривалість роботи не повинна перевищувати нормальну тривалість робочого часу (40 годин на тиждень).

¹ За матеріалами інформаційного повідомлення, з повним текстом якого можна ознайомитись на офіційному вебсайті Південно-Східного міжрегіонального управління Держпраці України.

Водночас існують обмеження для укладання таких договорів, тобто, кількість договорів з нефіксованим робочим часом у роботодавця не повинна перевищувати 10% загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець. Також у роботодавця, який використовує працю менш як 10 працівників, може бути лише один такий договір.

Відповідно до п.6² частини першої ст.24 КЗпП² трудовий договір з нефіксованим робочим часом обов’язково укладається в письмовій формі. Проте у період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору (частина перша ст.2 Закону № 2136³). Це означає, що у період дії воєнного стану письмова форма трудового договору з нефіксованим робочим часом не є обов’язковою.

² Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. № 322-VIII.

³ Закон України від 15.03.2022 р. № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

При укладанні трудового договору з нефіксованим робочим часом необхідно врахувати інформацію про:

• спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;
• спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою ст.21¹ КЗпП⁴;
• інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні).

⁴ Відповідно до цієї норми працівник має право відмовитися від виконання роботи, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Але законодавство не містить конкретних вимог щодо способу повідомлення працівника про початок виконання роботи. Таке повідомлення може здійснюватися письмово, за допомогою засобів електронних комунікацій, шляхом укладення актів про виконання роботи тощо. Також немає спеціальних вимог щодо особливостей встановлення зазначених вище строків. Такі строки можуть бути встановленні в тижнях, днях або годинах, залежно від змісту та специфіки виконуваної роботи. При цьому варто врахувати, що строк повідомлення працівника повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків.

Також важливо пам’ятати, що перевести працівника з безстрокового трудового договору на договір з нефіксованим робочим часом не можна. Роботодавець зобов’язаний поважати трудові права працівників, які працюють за договором з нефіксованим робочим часом. Водночас працівник може вимагати укладення трудового договору на загальних умовах після певного строку роботи за договором з нефіксованим робочим часом і якщо роботодавець відмовляє у задоволенні такої вимоги, працівник може подати повторну вимогу не раніше ніж через 90 днів після попередньої відмови.

Довідково. Докладніше про трудовий договір з нефіксованим робочим часом див. коментар до Закону України від 18.07.2022 р. № 2421-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом». Примірну форму трудового договору з нефіксованим робочим часом затверджено наказом Мінекономіки України від 26.10.2022 р. № 4179 (див. коментар).