Документ
Коментар
Верховна Рада України Законом України від 01.07.2022 р. № 2352-IX (Закон № 2352) внесла зміни до законодавчих актів щодо оптимізації трудових відносин, а саме до:
Розглянемо найголовніші нововведення.
1. Відповідно до нової редакції ст.29 КЗпП до початку роботи1 роботодавець зобов’язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про:
1 Попередньою редакцією було передбачено «до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором (крім трудового договору про дистанційну роботу). Щодо дистанційної роботи див. коментар до Закону України від 04.02.2021 р. № 1213-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу» та коментар до наказу Мінекономіки України від 05.05.2021 р. № 913-21 «Про затвердження типових форм трудових договорів про надомну та дистанційну роботу».
Отже, перелік зобов’язань роботодавця щодо інформування працівника під час його працевлаштування про умови праці та відпочинку розширено і конкретизовано.
2. Встановлено нову підставу припинення трудового договору – відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль (див. новий п.83 ст.36 КЗпП).
3. Відповідно до нового п.6 частини першої ст.41 КЗпП крім підстав, передбачених ст.40 КЗпП, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у разі неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. Розірвання трудового договору у такому випадку проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Працівник, з яким розірвано трудовий договір з зазначеної підстави протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо роботодавець провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації (внесено зміни до частини першої ст.421 КЗпП).
У разі припинення трудового договору з такої підстави, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (внесено зміни до ст.44 КЗпП).
Новими нормами ст.492 КЗпП встановлено, що вивільнення працівників відповідно до п.6 частини першої ст.41 КЗпП здійснюється в такому порядку:
2 У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до ст.48 Закону України від 05.07.2012 р. № 5067-VI «Про зайнятість населення», роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом 5 календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
4. Виключено ст.81 і частину третю ст.83 КЗпП, якими, зокрема, було передбачено право працівника на відпустку та відповідну грошову компенсацію у разі його переведення на інше підприємство.
Також виключено:
5. Відповідно до нової редакції ст.1021 КЗпП сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Такі самі зміни внесено і до ст.19 Закону про оплату праці.
Отже, фактично законодавець надав таким чином визначення терміну «сумісництво».
6. Встановлено, що заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором (див. зміни до ст.115 КЗпП та ст.21 Закону про відпустки). Раніше цими нормами передбачалося здійснення зазначеної виплати не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
7. Новою редакцією ст.117 КЗпП встановлено, зокрема, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у відповідні строки підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за 6 місяців.
Таке саме обмеження встановлено також у разі наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум та вирішення такого спору на користь працівника.
Попередньою редакцією цих норм не передбачалось обмежень щодо строку, за який має бути виплачений середній заробіток.
8. Скасовано вимогу, відповідно до якої за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігався середній заробіток на підприємстві, в якому вони працювали на час призову. Відтепер за такими працівниками зберігаються місце роботи та посада (внесено зміни до частини третьої ст.119 КЗпП).
9. Новою редакцією частини другої ст.233 КЗпП передбачено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, він має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Попередньою редакцією цієї норми було встановлено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Також встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст.233 КЗпП, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року (ст.234 КЗпП). Раніше цією нормою не передбачалось таких обмежень.
10. Виключено пп.8 частини сьомої ст.10 Закону про відпустки, відповідно до якого щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надавалися працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації.
Закон № 2352 набрав чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування, – 19 липня 2022 року (п.1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2352)3.
3 Закон № 2352 офіційно опубліковано в газеті «Голос України» від 18.07.2022 р. № 147.